Про довгоносиків

Різдвяно-новорічний підйом так на мене вплинув, що за штоленом пішла калита, потім бісквіт, тоді цукати з апельсинових шкуринок і навіть шарлотка. А ще мої улюблені горіхи зі спеціями. Для того, щоб їх приготувати знадобилося передивитися усі запаси горіхів, що були у мене вдома і у невеличкій дубовій бочечці (так, в мене така є, і я страшенно тим пишаюся!) знайшлося чималенько волоських горіхів.

Поки я їх методично коцала, на столі один за другим стали з’являтися довгоносики. Я коцала собі далі, подумки бідкаючись, що мовляв, геть знахабніли ці комахи — я ж і мішечок для борошна вже скільки разів стирала-прасувала, і борошно нове купувала, і крупи перебирала у баночках…

І тут мене осяяло: то не борошно було винувате, і не крупи, трясця, то горіхи, про які я геть забула!

Довгоносики меланхолійно повзали собі далі, втративши разом із домівкою інтерес до життя, а я думала про те, що горезвісні чоловічі під’юджування, мовляв, жінкам завжди треба щось переставити у квартирі, поміняти речі місцями — нехай залишаються на совісті тих чоловіків, які це кажуть.

Ну треба, просто необхідно, іноді перевертати все догори дриґом! Витряхнути довгоносиків, розібрати старі речі, вимести пил із куточків, послати подалі думки, що не приносять радості, начепити на вікна світюльки, запалити свічечку в різдвяному будиночку і повернути собі втрачене дитяче очікування дива.