Про пляшечки
На моїй кухні має бути усе ідеально… Ну добре, не ідеально, а хоча б досконало. У магазині з мережі господарчих товарів (тієї самої, яка не закривається навіть в умовах карантину) мені на очі потрапила гарнесенька скляна пляшечка для олії із соняшками — і все, мої звичні пластикові олійні пляшки з магазину здалися мені огидними, а увесь час їхнього використання — марно витраченим і таким, що належить забути.
Вдома я зрозуміла, що мені не вистачає ще однієї пляшечки. Для оливкової олії. Звичайно, у такому ж стилі, як і моє нове придбання, але вже з оливками.
У мережі, що торгує навіть в умовах карантину, нічого такого не було, тому після натхненних пошуків в інтернеті, пляшечка нарешті до мене приїхала. Я була щаслива. Урочисто поставила моїх гарнюнь на кухонний стіл, тремтячими:) руками налила в них олію. Ах, яка красота! А потім…
Одним словом, пластмасові штучки у вигляді лієчок, які мило виглядали такими собі гостроверхими шапочками і мали б заощаджувати олію, робили все навпаки — після використання, коли пляшка поверталася на місце, усі залишки незмінно потрапляли на стіл.
Мій перфекционізм тихо плакав у кутку, проте я вперто використовувала пляшечки. Кожний раз витираючи під ними калюжки олії, я із щемом пригадувала звичайні пластикові, в яких, власне і продають олію. Колись мені огидні, недолугі, вони тепер стали для мене чи не найкращими витворами пакувальної тари.
І тут мене, осяяло: я зняла вершечок з пластикової пляшки, приміряла до своїх нечупар і, о боже, невже! діаметр підійшов.
Решта було справою кількох секунд.
А як же перфекціонізм, запитаєте ви? А перфекцінізм най надалі стулить пельку і тихо плаче у кутку)
P.S. фото для цього поста перезавантажувалися на сервер п’ять чи шість разів — перфекціонізм раз-у-раз вилазив зі свого кутка, бо йому увесь час було щось не так.
